Узагальнення судової практики у справах зі спорів,пов’язаних із захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів іноземних інвесторів, а також підприємств з іноземними інвестиціями
В Харківському апеляційному господарському судді було проведено узагальнення судової практики у справах зі спорів, пов’язаних із захистом порушених або оспорюваних прав іноземних інвесторів, а також підприємств з іноземними інвестиціями.
У ході здійснення узагальнення було використано статистичні дані апеляційного господарського суду про результати розгляду апеляційних скарг у 2014 році, постанови апеляційного господарського суду та постанови Вищого господарського суду України.
В результаті вивчення цих даних було встановлено, що апеляційним господарським судом розглянуто 51 апеляційну скаргу на рішення та ухвали місцевих господарських судів Харківської, Сумської, Полтавської та Запорізької областей у справах цієї категорії спорів, що становить 1% від загальної кількості прийнятих постанов та ухвал у звітному періоді (4980). За результатами апеляційного перегляду у 25 справах судові рішення залишені без змін, у 24 справах – скасовані, у 2 справах - змінені.
Для порівняння зазначимо, що у 2013 році розглянуто 41 апеляційну скаргу, що склало 0,9% від загальної кількості розглянутих апеляційних скарг (4559). За результатами перегляду у 23 справах судові рішення залишені без змін, у 16 справах – скасовані, у 2 справах судові рішення змінено.
Зазначені показники свідчать, що у звітному періоді спостерігається незначне збільшення кількості розглянутих апеляційних скарг у справах за участю іноземних підприємств та підприємств з іноземними інвестиціями.
Апеляційним господарським судом розглянуто апеляційні скарги у справах за категоріями спорів, пов’язаних:
- з укладенням, зміною, розірванням, виконанням договорів (правочинів) та визнанням їх недійсними (2014 рік - 22 справи, 2013 рік - 27 справ);
- визнання боржника банкрутом (2014 рік – 16 справ, 2013 рік – 6 справ);
- недоговірними зобов’язаннями (2014 рік - 2 справи, 2013 рік – 3 справи);
- визнанням права власності (2014 рік – 2 справи, 2013 рік – 1 справа);
- корпоративними відносинами (2014 рік – 4 справи, 2013 рік -1 справа);
- захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності (2014 рік - 3 справи, 2013 рік – 1 справа);
- застосування антимонопольного законодавства (2014 рік – 2 справи).
За результатами касаційного провадження у 15 справах постанови апеляційного господарського суду залишені без змін; у 5 справах скасовані.
Більшість апеляційних скарг, як у звітному, так і в минулому році, розглянута у справах зі спорів, пов’язаних з укладанням, зміною, виконанням, розірванням договорів та визнанням їх недійсними. Причиноювиникнення спорів у справах цієї категорії було невиконання або неналежне виконання сторонами договірних зобов’язань за договорами поставки товарів, оренди нерухомого майна, підряду та інші.
Сторонами у справах виступали ТОВ з іноземними інвестиціям, іноземні підприємства та інші господарські товариства.
Апеляційним господарським судом у звітному періоді розглянуто 22 апеляційні скарги на рішення місцевих господарських судів у справах цієї категорії. За результатами апеляційного провадження у 10 справах рішення місцевих господарських судів залишені без змін, у 10 справах – скасовані, у 2 справах – змінені.
Приклади практики застосування норм права при вирішенні спорів у справах за участю іноземних інвесторів
У справі № 917/2097/13 за позовом Підприємства зі 100% іноземною інвестицією «ІнтерГазСінтез» до ПАТ «АвтоКрАЗ» про стягнення 11950,00 грн. боргу за поставлений товар рішенням господарського суду Полтавської області від 12.12.2013 р., залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 10.02.2014 р., позов задоволено повністю.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) була досягнута усна домовленість щодо поставки товару, за якою 01.06.2012 р. позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 37200,00 грн. На вказану кількість відвантаженого товару виписано рахунок-фактуру, який представник відповідача отримав разом з відвантаженим товаром та видатковою накладною, та який повинен був оплатити після його прийняття. Однак, відповідач частково провів розрахунки за поставлений товар у розмірі 25250,00 грн. Тобто, частково сплативши заборгованість за отриманий товар, відповідач визнав отримання замовленого товару.
Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару на суму 11950,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Враховуючи те, що строк виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару не встановлено сторонами у договорі, перебіг строку виконання грошового зобов'язання відповідача щодо оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною настав з моменту прийняття товару.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 28.11.2011 р. у справі №43/308-10, вимога має бути вчинена у активній формі поведінки однієї сторони, доведеної до іншої. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
У відповідності до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару та задовольнили позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 11950,00 грн.
У справі № 922/484/14 за позовом ТОВ «Інтелл-Сервіс» (Росія) до Державного підприємства Український Державний проектний інститут «Укрміськбудпроект» про стягнення 350000,00 рос. руб. рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2014 р., залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 26.08.2014 р., позов задоволено.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено договір підряду на виконання проектних робіт від 29.12.2009 р., відповідно до умов якого ТОВ «Інтел-Сервіс» (підрядник) зобов’язалося в порядку та на умовах визначених договором своїми силами та засобами, за завданням ДП УДПУ «Укрміськбудпроект» (замовник) та за його рахунок, у відповідності до технічного завдання на проектування календарного плану робіт, які є невід`ємною частиною договору, виконати проектну та робочу документацію в частині систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря, димовидалення та автоматизації систем ОВ на будівництво багатофункціонального торгового будинку у м. Тула, Російська Федерація. Відповідно до розділу 2 даного договору сторони визначили, що вартість проектних робіт становить 950000,00 рос. рублів.
Сторони також досягли згоди про те, що за порушення умов договірних відносин вони несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Зазначене узгоджується з положеннями ст.ст.4,5 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 1210, 1211 ЦК Російської Федерації.
14.04.2010 р. між сторонами підписано акт №1 прийому-передачі проектно-пошукових робіт до договору від 29.12.2009 р., відповідно до якого сторони визначили, що виконання проектно-пошукових робіт задовольняє умови договору та завдання на проектування. Вартість першого етапу робіт склала 350000,00 рос. руб., яка перерахована ТОВ «Інтел-Сервіс».
15.02.2011 р. між сторонами договору підписано акт №2 прийому-передачі проектно-пошукових робіт до договору від 29.12.2009 р. Вартість робіт по 2-му етапу склала 350000,00 рос. руб., яку слід перерахувати ТОВ «Інтел-Сервіс».
Умовами договору передбачена 100% передплата, з дня перерахування якої починається 2-й етап виконання робіт, але на прохання відповідача позивач виконав роботи по складанню проектної документації та передав відповідачу проектну і робочу документацію без попереднього отримання оплати. Тобто, під час виконання 2-го етапу робіт сторони відійшли від умов договору та додатку №2 щодо умов здійснення попередньої оплати перед виконанням проектних робіт та позивач здійснив 2-й етап робіт без передплати, про що сторонами підписано акт №2.
Суди визнали встановленим факт виконання позивачем 2-го етапу робіт по договору та порушення відповідачем умов договору щодо оплати виконаного позивачем 2-го етапу робіт.
У відповідності до статті 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
Статтею 889 ЦК України передбачено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником.
Незважаючи на те, що сторони у даній справі відступили від умов договору щодо попередньої оплати виконання робіт по договору та відповідач не здійснив передплату, як передбачено умовами спірного договору, сплата виконаних проектно-пошукових робіт є обов’язком замовника відповідно до умов ст. 509 ЦК України.
Враховуючи виконання позивачем умов договору щодо виготовлення та передачі відповідачу проектно-пошукової документації згідно з умовами договору з додатками та додатковими угодами до нього, а також відсутність доказів сплати відповідачем вартості 2-го етапу робіт, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги є законні та обґрунтовані.
Вищий господарський суд України постановою від 25.12.2014 р. підтримав правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій.
Предметом розгляду у справі № 908/2123/14 була вимога ТОВ «Альянс-СВ» до Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» про визнання недійсним договору іпотеки.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.08.2014 р., залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 13.10.2014 р., у задоволенні позову відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Торговий будинок «Кредо-Бріг» за укладеним з Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 22.08.2012 р., між Підприємством з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна», як іпотекодержателем, та ТОВ «Альянс-СВ», як іпотекодавцем, 22.08.2012 р. укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки - нерухоме майно, що складається: з гуртожитку; клубу-їдальні; спальних корпусів; господарського корпусу; ТП; огорожі; вбиральні, що розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки.
Умовами договору іпотеки визначено, що право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 14.06.2012 р. Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області на підставі рішення № 441 від 07.06.2012 р., зареєстрованим КП «Якимівське бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що укладений між ТОВ «Альянс-СВ» та ПІІ «Лукойл-Україна» договір іпотеки не відповідає положенням чинного законодавства України, зокрема, Цивільному кодексу України та Закону України «Про іпотеку». Рішенням виконавчого комітету Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 7 від 25.07.2013 р. скасовано рішення Виконавчого комітету Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 441 від 07.06.2012 р., яким за позивачем зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а відтак зникають правові підстави права власності іпотекодавця на предмет іпотеки за договором іпотеки.
Суди першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на ст.ст. 203, 215 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» та п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», дійшли висновку, що скасування рішення Виконавчого комітету Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 441 від 07.06.2012 р. не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки на момент його укладення предмет іпотеки належав на праві власності іпотекодавцю - ТОВ «Альянс-СВ», що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, а зміст укладеного договору відповідає вимогам закону.
Твердження позивача про те, що він не може бути іпотекодавцем,
оскільки не є власником предмета іпотеки, є безпідставними, оскільки згідно з
наявними в матеріалах справи даними Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, власником спірного нерухомого майна є позивач - ТОВ «Альянс-СВ».
Частиною п'ятою ст. 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Як встановлено судами, матеріали справи не містять доказів того, що зобов'язання ТОВ «Торговий дім «Кредо-Бріг» перед ПІІ «Лукойл-Україна» за договором купівлі-продажу нафтопродуктів припинилося виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, оскільки позивач не довів правових підстав для визнання спірного договору недійсним, в тому числі обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки.
У справі № 920/775/14 за позовом ТОВ «Виркэн-Русь» (Росія) до ТОВ «М-Логістік» про стягнення 509847,76 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 165838,96 грн., рішенням господарського суду Сумської області від 08.09.2014 р. позов задоволено.
Постановою апеляційного господарського суду від 10.11.2014 р. рішення місцевого господарського суду змінено. Стягнено з ТОВ «М-Логістік» на користь ТОВ «Виркэн-Русь» 509847,76 російських рублів, що в гривневому еквіваленті станом на 24.04.2014 р. за курсом НБУ становить 162758,70 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06.04.2012 р. між ТОВ «Виркэн-Русь» та ТОВ «М-Логістік» було укладено договір поставки, відповідно до умов якого ТОВ «Виркэн-Русь» зобов’язалося поставляти, а відповідач приймати та оплачувати товар, ціна якого вказана у додатках до договору, що є його невід’ємною частиною. Оплата товару здійснювалась прямим банківським переказом на розрахунковий рахунок ТОВ «Виркэн-Русь». 20.05.2013 р. між ТОВ «Виркэн-Русь» та ТОВ «ВІР ПЛАСТ» укладено договір про приєднання, згідно з умовами якого ТОВ «Виркэн-Русь» приєднується до ТОВ «ВІР ПЛАСТ», самостійне існування ТОВ «Виркэн-Русь» в якості юридичної особи припиняється, а ТОВ «ВІР ПЛАСТ» продовжує своє існування в якості юридичної особи.
У відповідності до частини 4 ст.4 ГПК України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. Згідно зі ст. 25, 26 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
Статтею 58 Цивільного кодексу РФ визначено, що при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи до останнього переходять права та обов'язки приєднаної юридичної особи згідно з передавальним актом.
Відповідно до передавального акту від 23.09.2013 р. до договору про приєднання ТОВ «Виркэн-Русь» передало ТОВ «ВІР ПЛАСТ» всі права та обов’язки по всім договорам без обмежень, тобто останнє є правонаступником ТОВ «Виркэн-Русь» по всім зобов’язанням до всіх його кредиторів та по всім вимогам до його боржників.
Місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив товар своєчасно та у повному обсязі, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 509847,76 російських рублів, яка підлягає стягненню.
Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду додатково вказала про помилкове встановлення судом першої інстанції ціни позову в гривневому еквіваленті станом на 24.04.2014 р. (день подання позову) за курсом НБУ в розмірі 165838,96 грн., оскільки офіційний курс, встановлений Національним банком України на день подання позову - 3,1923 грн. за 10 рос. рублів. Тобто ціна позову в національній валюті України за курсом НБУ на 24.04.2014 р., має бути визначена у сумі 162758,70 грн.
У справах про визнання банкрутом за участю підприємств з іноземними інвестиціями в апеляційному порядку переглянуто судові рішення у 16 справах. За результатами апеляційного провадження у 9 справах судові рішення залишено без змін, у 5 справах скасовано, припинено провадження у 2 справах.
Наприклад, у справі № 5021/504/12 за заявою голови ліквідаційної комісії ТОВ «ТВ-ТРАНС» Войтовського А.Г. доТОВ «ТВ-ТРАНС» про визнання банкрутом ухвалою господарського суду Полтавської області від 15.07.2014 р. справу передано для розгляду до господарського суду Сумської області.
Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Верхувен Холдінг Уден Б.В.» (Нідерланди) звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу господарського суду Полтавської області від 15.07.2014 р. скасувати; справу направити для розгляду заяви про перегляд ухвал за нововиявленими обставинами до господарського суду Полтавської області; витребувати від господарського суду Сумської області копію рішення зборів суддів від 11.05.2011 р. (протокол №9) для встановлення персонального та кількісного складу цього суду, спеціалізованих у банкрутстві, за клопотанням, яке додається. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що ухвала суду про передачу справи про банкрутство до суду, в якому не залишилося суддів у відповідності до їх спеціалізації, для її розгляду є незаконною та порушує право апелянта на справедливий колегіальний судовий розгляд. Крім того, господарський суд Полтавської області, при винесенні оскаржуваної ухвали, фактично підмінив собою апеляційну інстанцію і ухилився від виконання дій передбачених ухвалою господарського суду Сумської області від 03.07.2014 р., яка є чинною та ніким не оскаржувалася та, якою справа була скерована до господарського суду Полтавської області для розгляду.
Постановою апеляційного господарського суду від 17.09.2014 р. ухвалу господарського суду Полтавської області від 15.07.2014 р. залишено без змін.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що до господарського суду Сумської області від ПКОВ «Верхувен Холдінг Уден Б.В.» надійшла заява про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду від 05.06.2013 р., якою затверджено реєстр вимог кредиторів та ухвали суду від 24.07.2013 р., якою затверджено звіт та ліквідаційний баланс у справі про банкрутство ТОВ «ТВ-Транс» з ліквідацією останнього як юридичної особи.
Матеріали справи свідчать, що у відповідності до вимог ст. 2-1 ГПК України та затвердженої в суді спеціалізації автоматичний розподіл справи у зв’язку з надходженням вищевказаної заяви не відбувся, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розгляду справи. Тому, на підставі рішення зборів суддів господарського суду Сумської області від 11.05.2011 р. (протокол № 9) та враховуючи відсутність суддів з належною спеціалізацією, які б мали повноваження щодо розгляду справи №5021/504/12 та приймати участь у перегляді прийнятих у цій справі ухвал від 05.06.2013 р. та від 24.07.2013 р. за нововиявленими обставинами, розпорядженням голови господарського суду Сумської області справу передано на розгляд судді Левченка П.І., яким ухвалою від 30.05.2014 р. прийнято зазначену заяву про перегляд ухвал за нововиявленими обставинами до розгляду та призначено розгляд в засіданні суду.
У подальшому представником ПКОВ «Верхувен Холдінг Уден Б.В.» подано до господарського суду Сумської області заяву про забезпечення колегіального розгляду справи при участі судді, який спеціалізується у розгляді справ про банкрутство. Під час розгляду вказаної заяви в ухвалі господарського суду Сумської області від 03.07.2014 р. було зазначено, що в господарському суді Сумської області відсутні судді, які спеціалізуються у розгляді справ про банкрутство і, враховуючи вимоги частини першої статті 20 ГПК України, могли б брати участь у перегляді за нововиявленими обставинами ухвал від 05.06.2013 р. та від 24.07.2013 р. у даній справі. Таким чином, суддя дійшов висновку про неможливість задоволення заяви щодо забезпечення колегіального розгляду справи при участі судді, який спеціалізується у розгляді справ про банкрутство.
03.07.2014 року представник ПКОВ «Верхувен Холдінг Уден Б.В.» звернувся до господарського суду Сумської області з письмовим клопотанням про передачу справи для розгляду до господарського суду Полтавської області. При цьому, представник зазначив, що розгляд заяви не можуть здійснювати окремі судді, які спеціалізуються у банкрутстві, а також судді, включені до колегії інакше, ніж автоматичним розподілом. Два судді заявили самовідвід, інших суддів, які спеціалізуються у банкрутстві, в господарському суді Сумської області немає, тобто немає суддів, які мають за законом право розглядати заяву про перегляд ухвал у даній справі за нововиявленими обставинами.
Керуючись приписами ст. 17 ГПК України, господарським судом Сумської області 03.07.2014 р. було винесено ухвалу, якою справу скеровано на розгляд до господарського суду Полтавської області.
15.07.2014 р. господарським судом Полтавської області винесено оскаржувану ухвалу з посиланням на те, що обставини, на які посилався господарський суд Сумської області, не є підставою для передання справи до іншого суду в порядку ст. 17 ГПК України.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначила, що норма ст. 17 ГПК України не ставить в залежність відсутність спеціалізації у суддів з правом передачі справи до іншого суду, а визначає, що передача справи до іншого суду відбувається у разі, якщо неможливо розглянути справу в господарському суді після відводу суддів. Господарський суд Сумської області, направляючи справу до господарського суду Полтавської області, не обґрунтував в чому полягає неможливість розгляду справи саме цим судом і не зазначив, що мав місце відвід всіх суддів суду. Посилання на те, що судді відповідної спеціалізації відсутні та в силу приписів ст. 20 ГПК України не можуть слухати заяву про перегляд ухвал суду за нововиявленими обставинами не підтверджують того факту, що зі штатної чисельності суддів (21 суддя) неможливо створити колегію суддів для розгляду заяви по суті, що всі судді господарського суду відведені. Таким чином, господарський суд Полтавської області, при винесенні оскаржуваної ухвали про повернення справи до господарського суду Сумської області, діяв у межах наданих йому повноважень та повернув справу до господарського суду Сумської області для здійснення провадження, оскільки розгляд справи судом за неналежною підсудністю може свідчити про порушення норм процесуального права та бути в подальшому підставою для скасування судового акту.
Іноземні інвестори – суб’єкти господарювання зверталися до суду з позовами про захист права інтелектуальної власності.
Так, у справі № 917/1745/13 за позовом Компанії «Солаеро Глобал Альтернатів Фанд Лімітед» (Кіпр) в особіпредставника ТОВ «ЮрВідділ» до ТОВ «Лубенський молочний завод», третя особа -ТОВ «Продсервіс» проприпинення дій, що порушують права на знак для товарів та послуг. Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.10.2014 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р., в задоволенні позову відмовлено повністю.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що15.03.2005 р. було зареєстровано знак для товарів та послуг «ДРУЖБА» та видано свідоцтво України №48734. Згідно з випискою з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг від 25.02.2013 р. компанія «Соларео Глобал Алтернатів Фанд Лімітед» є власником торгівельної марки «ДРУЖБА».
Відповідно до Ніццької угоди «Про Міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків» торгівельна марка «ДРУЖБА» зареєстрована, зокрема, для товарів та послуг класу 29 – молоко та молочні продукти.
Як зазначив позивач, йому стало відомо, що ТОВ «Лубенський молочний завод» використовує торгівельну марку «ДРУЖБА» у своїй господарській діяльності у наступних формах для нанесення позначення «ДРУЖБА» на етикетки молочної продукції, а саме на продукті молоковмісному сирному плавленому скибковому; розміщення торгівельної марки «ДРУЖБА» в мережі Інтернет. Дозвіл на здійснення зазначених дій відповідачу не надавався.
З метою припинення порушення права на знак для товарів і послуг 24.05.2013 р., позивач відправив відповідачу претензію у порядку ст.ст. 5, 6 ГПК України, мотивуючи свої вимоги положеннями п. 5 ст. 16, п. 1 ст. 20, п. 1 ст. 21 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг», п. 5 ч. 1 ст. 495 Цивільного кодексу України.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Встановлено, що у Свідоцтві України № 48734, наданому позивачем, до переліку товарів і послуг, до яких застосовується правова охорона, не зазначено продукти сирні плавлені, яким відповідно є сирок «Дружба», що виготовляється ТОВ «Лубенський молочний завод». Позивач зазначив, що в Свідоцтві на знак для товарів і послуг № 48734 зазначено зображення знака «ДРУЖБА» друкованими літерами та вказані кольори чорний та білий. Суди встановили, що ТОВ «Лубенський молочний завод» використовує його в червоному кольорі з поєднанням зображень (сонця, корови, логотип «ГАРМОНІЯ») та словесних елементів (продукт молоковмісний сирний плавлений скибковий). Позивач вважав, що правова охорона на знак для товарів і послуг «ДРУЖБА» за свідоцтвом України №48734 поширюється на такий товар, як продукт сирний плавлений скибковий. Розглядаючи вимогу позивача, суд вважав, що, з метою повного та всебічного розгляду спору необхідним є з'ясування питання чи є знак для товарів і послуг «ДРУЖБА» за свідоцтвом України №48734 тотожнім або схожим з написом «Дружба», що зображено на етикетках товарів ТОВ «Лубенський молочний завод».
Для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема, про те, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.10.2013 р. у справі призначено судову експертизу, проведення якої було доручено судовим експертам Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності.
28.03.2014 р. від експертної установи надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта у господарській справі №917/1745/13 у зв'язку з тим, що оплата за проведення судової експертизи, яку було покладеного на позивача, не надійшла.
У зв’язку з тим, що суду першої інстанції не було надано висновку судового експерта, останній, на підставі ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, прийняв рішення за результатами оцінки доказів, поданих сторонами за наявними в справі матеріалами.
Судами встановлено, що з наявного в матеріалах справи свідоцтва на знак для товарів і послуг вбачається, що заявка була подана лише 15.10.2003 р., а ТОВ «Лубенський молочний завод» почало використовувати в своїй господарській діяльності дане позначення з початку 2003 року. Тому на підставі п. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» відповідач жодним чином не порушував права позивача на використання торгівельної марки для товарів і послуг.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Лубенський молочний завод» використовує слово «ДРУЖБА» на продукті свого виробництва згідно з розробленими та затвердженими ТОВ «Продсервіс» ТУ У 15.5-24934992-009:2008В «Продукти сирні плавлені», які пройшли державну реєстрацію у Держспоживстандарті України та Укрметртестстандарті та не входять до переліку товарів, на які поширюється охорона за свідоцтвом №48734.
З посиланням на ст.ст. 5, 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», п. 4.3.1.5. Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995 р. №116, суди погодилися з позицією відповідача про те, що словесне позначення «Дружба» використовувалось фахівцями та споживачами для товару, визначеного складу та характеристик, що відповідають ТУ У 46.39.034-94 - сир плавлений пастоподібний Дружба. Крім цього, дане позначення використовувалось різними виробниками для позначення товару - сир плавлений пастоподібний «Дружба» визначеного складу та характеристик протягом тривалого часу. Зазначені ознаки словесного позначення «Дружба» є підставами для висновку про те, що словесне позначення «Дружба» за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг №48734 є загальновживаним для товарів певного виду, - сиру плавленого визначеного складу.
В ході розгляду спору судами спростовано твердження позивача про те, що зображення, яке використовує ТОВ «Лубенський молочний завод» і зображення, зазначене у свідоцтві на знак для товарів та послуг № 48734, схожі і це має очевидний характер, посилаючись на те, що ТОВ «Лубенський молочний завод» використовує його в червоному кольорі з поєднанням зображень (сонця, корови, логотип «ГАРМОНІЯ») та словесних елементів (продукт молоковмісний сирний плавлений скибковий).
З огляду на вказані обставини, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем докази не підтверджують факт неправомірного використання відповідачем у своїй господарській діяльності знаку для товарів та послуг «ДРУЖБА» за свідоцтвом України №48734 та відмовили у задоволенні позовних вимог.
Прикладом вирішення спору у справах про визнання права власності може бути справа № 920/1510/13 за позовом UAB TELSETA (ЗАТ «TELSETA») (Литовська республіка) до Управління державної виконавчої служби Головного управління Сумській області,третя особа -Сумська митниця Міндоходів про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту. Рішенням господарського суду Сумської області від 02.12.2013 р. в позові відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду від 12.03.2014 р. рішення господарського суду Сумської області від 02.12.2013 р. залишено без змін.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20.03.2013 р. апеляційний суд Сумської області скасував постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.02.2013 р., якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно Васюкова О.С. закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України. Визнав Васюкова О.С. винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України, та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 187910,09 грн. з конфіскацією в дохід держави безпосереднього предмета порушення митних правил – автомобіля VolvoV70, вартістю 187910,09 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 18.01.2013 р., слідуючи з України до Російської Федерації на автомобілі VolvoV70, р/н FTE569, на митному посту «Бачівськ», Васюков О.С. надав як підставу для переміщення через митний кордон України зазначеного автомобіля документи, що містять неправдиві дані.
08.04.2013 р. постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області було відкрито виконавче провадження з виконання постанови суду про конфіскацію на користь держави вказаного автомобіля, що зберігався на складі Сумської митниці. 18.04.2013 р. державним виконавцем складено Акт опису і арешту майна та у відповідності до постанови КМУ від 26.12.2001 р. № 1724 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, передачі цього майна органам державної виконавчої служби і розпорядження ним» описане майно передано Сумською митницею на відповідальне зберігання до філії 19 ПП «Нива-В.Ш.», що підтверджено Актом приймання-передачі майна № 106 від 18.04.2013 р., видатковою накладною від 18.04.2013р.
Враховуючи викладене та з посиланням на положення ст.ст. 461, 465 Митного кодексу України, п. 10 ч. 1 ст. 346, ч. 1 ст. 354 Цивільного кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що рішення апеляційного суду Сумської області в частині конфіскації в дохід держави безпосереднього предмета порушення митних правил набрало законної сили, на даний час власником спірного майна виступає держава, у позивача право власності на майно припинено, у зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
У справі № 922/3260/14 за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення рішенням господарського суду Харківської області від 30.09.2014 р., залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 04.12.2014 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.
З матеріалів справи вбачається,щорішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 157-р/к від 03.07.2014 р. у справі № 2/01-104-14 визнано, що ТОВ «Альянс Холдинг», ТОВ «Татнєфть-АЗС-Україна», ПАТ «Укрнафта», ТОВ «Престиж 10», ТОВ «Авангард 10», ПІІ «Лукойл-Україна» та суб'єкт господарювання в особі ПП «Окко-Бізнес» та ПП «Окко-Нафтопродукт» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною третьою статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме, схожих дій на ринку роздрібної реалізації високооктанових моторних бензинів в межах міста Харкова та з врахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з урахуванням приміської автозаправних станцій, розміщених поблизу цієї дороги, які призвели до обмеження конкуренції, в той час, коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції накладено на підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» штраф у розмірі 68000,00 грн.
Спірним рішенням встановлено, що ТОВ «Альянс Холдинг», ТОВ «Татнєфть-АЗС-Україна», ПАТ «Укрнафта», ТОВ «Престиж 10», ТОВ «Авангард 10», ПІІ «Лукойл-Україна» та суб'єкт господарювання в особі ПП «Окко-Бізнес» та ПП «Окко-Нафтопродукт» в територіальних межах міста Харкова з урахуванням приміської території, обмеженою кільцевою дорогою та з врахуванням АЗС, розміщених поблизу цієї дороги, здійснюють діяльність з реалізації високооктанових моторних бензинів через 78 АЗС, що складає 47 % від загальної кількості АЗС в територіальних межах, що надає можливість відчутно впливати на ринок, в тому числі шляхом обмеження конкуренції. З метою визначення схожості у діях згаданих вище суб'єктів господарювання щодо ціноутворення Антимонопольним комітетом проаналізовано наявність взаємозв'язку між даними щодо цін зазначених суб'єктів шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції між рядами їх цін роздрібної реалізації високооктанових бензинів, що встановлені у період, який досліджувався.
Антимонопольним комітетом України були дослідженні внутрішні умови господарювання кожного з суб'єктів, проаналізовано наявність взаємозв'язку між даними щодо цін перевіряємих суб'єктів та встановлено, що при роздрібній реалізації високооктанових моторних бензинів суб'єкти, що перевірялись, застосовують різні методики оцінки вибуття запасів: ФІФО або середньозваженої собівартості. Структура інших витрат також відрізняється в учасників ринку в залежності від наявності власних АЗС, нафтосховищ та транспорту.
Антимонопольний комітет України, здійснивши аналіз цінової поведінки суб’єктів господарювання в територіальних межах, встановив, що стрімке та схоже підвищення роздрібних цін реалізації розпочалось з 27.02.2014 р. здебільшого за рахунок збільшення торговельних надбавок (націнок). В період вчинення порушення ПІІ «Лукойл-Україна» облікова ціна бензину, який реалізувався, майже не змінювалась та становила в середньому 11,13 грн./літр., ресурсу пального, виходячи із середніх обсягів реалізації високооктанового бензину В період порушення не відбувалось значного зменшення попиту споживачів на паливо, обсяги добової реалізації залишились на рівні 7-9 тис.л. Отже, підвищення цін основними учасниками ринку на високооктанові моторні бензини відбулось за відсутністю на момент підвищення цін об’єктивних на те причин. Підвищення оптових цін є підставою для підвищення роздрібних цін реалізації на конкурентному ринку лише після реалізації залишків.
З посиланням на ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суди зазначили, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи та положення чинного законодавства, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.
Проведене узагальнення практики застосування законодавства у справах зі спорів, пов’язаних із захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів іноземних інвесторів, а також підприємств з іноземними інвестиціями свідчить про те, що кількість справ цієї категорії дещо збільшилася у порівнянні з минулим роком.
За результатами проведеного узагальнення встановлено, що місцеві господарські суди не розглядали справи, у яких застосовується законодавство про режим іноземного інвестування. Іноземні підприємства та підприємства з іноземними інвестиціями виступали в справах як учасники господарських відносин.
У жодній розглянутій справі не встановлено порушення прав іноземних інвесторів, які зазначені в спеціальних законах.
Начальник відділу узагальнення
судової практики та систематизації законодавства О.Д. Бережна
Узгоджено:
Секретар судової палати Н.М. Пелипенко
_03_03.png)
