Узагальнення практики перегляду судових рішень у справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності
При проведенні узагальнення у справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, використані судові справи, розглянуті господарськими судами Харківської, Сумської та Запорізької областей протягом 1 півріччя 2015 року.
Предметом розгляду у справах цієї категорії були вимоги про: стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав; стягнення заборгованості за договором комерційної концесії; стягнення боргу за ліцензійними договорами; зобов’язання припинити неправомірне використання знака для товарів та послуг.
При вирішенні спорів цієї категорії суди застосовували відповідні положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про авторське право і суміжні права», постанови пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» та враховували відповідні положення постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».
У ході аналізу справ цієї категорії спорів встановлено, що у випадку порушення майнових прав інтелектуальної власності суб’єкти права інтелектуальної власності звертаються до суду за захистом порушених прав. При вирішенні спорів, пов’язаних з порушенням майнових авторських прав, суди вивчають докази, які свідчать про порушення авторських прав.
Наприклад, у справі № 920/227/14 за позовомТОВ НВП «Гарпун» до ПАТ «Іскра» та ПП «Іоланта-Волинь» про стягнення 163800,00 грн. компенсації за порушення авторських прав рішенням господарського суду Сумської області від 12.11.2014 р. у задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що 08.07.2010 р. виготовив містобудівне обґрунтування по об’єкту «Комплекс для сушіння та очистки зерна на базі STRAHL FR 3500 в с. Басівка Сумської області». Розпорядженням голови Сумської районної державної адміністрації № 51 зазначене обґрунтування затверджено в установленому законом порядку. 09.02.2011 р. ПАТ «Іскра» в односторонньому порядку розірвало договірні відносини, хоча на той час об’єкт повністю був спроектований, побудований та залучив на договірних засадах нову проектну організацію – ПП «Іоланта-Волинь».
На думку позивача, у зв’язку з тим, що ПП «Іоланта-Волинь» не має відповідних ліцензій на виконання певного виду робіт, зокрема, на виготовлення містобудівного обґрунтування, ПАТ «Іскра», порушуючи авторські права позивача та норми чинного законодавства України, використало містобудівне обґрунтування та іншу проектну документацію, виготовлену позивачем, що є об’єктами авторського права для проходження державної комплексної експертизи без згоди автора та вчинили порушення авторського права – оприлюднення твору без згоди автора. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі. Позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути на свою користь з ПАТ «Іскра» 102900,00 грн. та з ПП «Іоланта-Волинь» 60900,00 грн. коштів в якості компенсації за порушення авторських прав.
Під час розгляду справи судами встановлено, що між позивачем та ПАТ «Іскра» 23.07.2010 р. укладені договори на виконання проектно-кошторисної документації, а також договір підряду в капітальному будівництві від 04.08.2010 р. По вищезазначених договорах з ПАТ «Іскра» на користь позивача стягнуті кошти за виконання проектно-кошторисної документації, зокрема, згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 12.01.2012 р. у справі № 5021/378/2011 на користь позивача стягнуто 25992 грн. за виконання проектно-кошторисної документації. Згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 20.03.2012 р. у справі № 5021/411/2011 стягнуто 72178 грн. боргу за виконані роботи. Згідно з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 р. у справі № 5021/375/2011 стягнуто 47628 грн. боргу за виготовлення проектно-кошторисної документації. Тобто вказаними судовими рішеннями вже вирішені питання стосовно оплати позивачу за виконані роботи по виготовленню проектно-кошторисної документації. Таким чином, факт виконання позивачем робіт з виготовлення проектно-кошторисної документації по об’єкту: Комплекс для сушіння та очистки зерна на базі зерносушарки STRAHL FR 3500 в с. Басівка, Сумського району, Сумської області за договором № 23/07-10РД від 23.07.2010 р., з урахуванням положень ст. 35 ГПК України, є доведеним та підтвердженим належними доказами у справі.
Відповідно до ч. 2 п. 5.3. ДБН Б. 1.1-4-2009 після отримання згоди на розроблення містобудівного обґрунтування замовник згідно з чинним законодавством укладає з розробником містобудівного обґрунтування договір на його розроблення з визначенням вартості та строків виконання.
Матеріали справи не містять доказів того, що між позивачем та ПАТ «Іскра» укладався договір на розроблення містобудівного обґрунтування. Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки як вихідні дані, так і проект містобудівного обґрунтування були отримані ПАТ «Іскра» в Сумській районній державній адміністрації відповідно до листа № 442/07 та розпорядження голови Сумської районної державної адміністрації від 21.01.2011 р. № 51.
Договір № 24 на виконання проектних робіт укладено між ПАТ «Іскра» та ПП «Іоланта-Волинь» 03.01.2011 р., а проектну документацію ПАТ «Іскра» отримало від позивача відповідно до поштових описів 17.01.2011 р, 05.02.2011 р., 31.12.2011 р., 06.01.2012 р. Отже, ПАТ «Іскра» жодним чином не мало змоги передати ПП «Іоланта-Волинь» та іншим організаціям проектних документів позивача.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погодилася з доводами суду першої інстанції в частині відмови у проведенні судової будівельно-технічної експертизи, оскільки поставлені позивачем питання стосуються об’єкту права інтелектуальної власності, крім того, позивачем не надані докази виключної компетенції ТОВ «Суми-Експерт МС», яке не є спеціалізованою державною установою. Законом України «Про судову експертизу» передбачено здійснення судово-експертної діяльності також судовими експертами, які не є працівниками державних установ. Зазначені особи вправі проводити дослідження, не віднесені до виключної компетенції державних спеціалізованих установ, за умови наявності у них: відповідної вищої освіти; освітньо-кваліфікаційного рівня не нижче спеціаліста; належної підготовки в державних спеціалізованих установах Мін'юсту України; атестації та кваліфікації судового експерта з певної спеціальності; внесення до державного Реєстру, ведення якого покладено на зазначене міністерство.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2015 р. рішення господарського суду Сумської області від 12.11.2014 р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 р. залишені без змін.
Розглядаючи вимоги про стягнення заборгованості, суди вивчали умови укладених ліцензійних договорів. При встановленні порушень договірних зобов’язань суди приймали рішення про задоволення позовів.
У справі № 908/3584/14 за позовом Інституту олійних культур Національної Академії наук України до Фермерського господарства «Стем» про стягнення 21000,00 грн.заборгованості за ліцензійним договором на використання наукової продукції рішенням господарського суду Запорізької області від 24.11.2014 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 р., позов задоволено.
Судами встановлено, що 19.04.2013 р. між Інститутом олійних культур Національної Академії аграрних наук України, ліцензіаром, та Фермерським господарством «Стем», ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір на використання наукової продукції (далі ліцензійний договір), відповідно до якого ліцензіар на умовах, передбачених договором, надав ліцензіату на термін чинності договору невиключне право (невиключну ліцензію) на використання соняшнику сорту «Прометей», який є науковою продукцією та виключною власністю ліцензіара, без права передачі невиключного права іншими особам, а ліцензіат бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені даним договором платежі.
Згідно з умовами ліцензійного договору невиключне право обмежується виключно правом на відтворення ліцензіатом відтворювального матеріалу-насіння і продаж одержаного шляхом відтворення насіння третім особам, при цьому ліцензіар залишає за собою право на використання зазначеного сорту та надання такого права іншим особам. Ліцензіат має право на відтворення відтворювального матеріалу (насіння) супереліти і на продаж відтворювального матеріалу (насіння) третім особам. Ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання йому невиключного права на використання соняшнику сорту «Прометей» - відповідно до договору, у розмірі, в строки, на умовах і в порядку, визначених договором та передати ліцензіатові відтворювальний матеріал (насіння), який відповідає вимогам ДСТУ 2240-93, за наступними кількісними характеристиками: соняшник «Прометей» с/сел у кількості 100 кг. У разі використання відтвореного на умовах договору насіння для власних потреб ліцензіат повинен сплатити ліцензіару авторську винагороду у розмірі 15% від реалізаційної ціни на таке насіння, що склалась на момент погодження використання насіння для власних потреб у ліцензіара.
На підставі довідки ФГ «Стем» по виконанню ліцензійного договору на використання наукової продукції від 19.04.2013 р. Інститутом олійних культур НААН розраховано поточний платіж, загальний розмір якого склав 21000,00 грн. При цьому, відповідач в порушення умов ліцензійного договору оплату винагороди не здійснив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість. 19.02.2014 р. позивач на адресу відповідача направив вимогу № 227 про перерахування у семиденний строк з дня отримання даної вимоги на користь Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України заборгованості за ліцензійним договором №19 на використання наукової продукції від 19.04.2013 р. Проте, вказана вимога залишилась без відповіді та задоволення.
Крім того, за період з 01.01.2012 р. по 01.03.2014 р. Державною фінансовою інспекцією у Запорізькій області було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності, за результатами якої встановлено, що аналогічні випадки ненадання або несвоєчасного надання ліцензіатами на адресу Інституту довідок по виконанню ліцензійних договорів встановленої форми, внаслідок чого Інститут не мав можливості своєчасно розрахувати та стягнути поточний платіж за ліцензійними договорами, встановлені ще по 5-ти ліцензіатам, а саме: - ФГ «Стем». У зв’язку з порушенням ліцензіатами (у тому числі ФГ «Стем») п. 2 постанови КМУ від 19.08.2002 р. №1183 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», ст. 193 ГК України та п.2.2. умов ліцензійних договорів спеціальним фондом Інституту за вказаний період недоотримано власні надходження.
З урахуванням викладеного та виходячи з аналізу положень ст.ст. 525, 526, 530, 610, 629, 1109 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суди дійшли висновку, що відповідач не виконав свої договірні зобов’язання та не сплатив позивачеві заборгованість за ліцензійним договором, у зв’язку з чим наявні достатні правові підстави для задоволення позову.
Постанова Харківського господарського суду від 04.03.2015 р. в касаційному порядку не переглядалася.
Порушення зобов’язань за ліцензійним договором стало підставою для стягнення заборгованості при вирішенні спору у справі № 920/1849/14.ПАТ «Інформаційні комп’ютерні системи» звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе» про стягнення 1520043,75 грн. заборгованості за ліцензійним договором. Рішенням господарського суду Сумської області від 19.01.2015 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В.Фрунзе» на користь Приватного ПАТ «Інформаційні комп’ютерні системи» 755915,79 грн. боргу, 87944,25 грн. пені, 17575,90 грн. –3% річних. В іншій частині позову – відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 р. рішення господарського суду Сумської області від 19.01.2015 р. залишено без змін.
Судами встановлено, що предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за ліцензійним договором, укладеним між сторонами по справі 20.12.2012 р. Відповідно до умов договору позивач зобов’язався передати відповідачу ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft, а відповідач зобов’язався прийняти право користування програмними продуктами та оплатити їх у строки та на умовах, установлених договором.
Згідно з Ліцензійною угодою з Microsoft Ireland Operations Limited ПАТ «Інформаційні комп'ютерні системи» уповноважене надавати в користування ліцензоване програмне забезпечення Microsoft користувачам на території України.
Перелік програмних продуктів, дозвіл на використання яких надається, погоджений сторонами договору від 20.12.2012 р. у додатку №1 до договору, вартість ліцензій була погоджена сторонами у додатку №2. Крім того, сторонами були підписані дві додаткові угоди до договору, відповідно до яких позивачем (субліцензіаром) відповідачу (ліцензіату) надавалися додаткові ліцензії, текст договору був доповнений додатками №1-1 та №2-1, а також змінена загальна сума винагороди за договором. Загальна сума винагороди за договором, виходячи з кількості ліцензій для кожного програмного продукту, складає 3897316,32 грн. (без ПДВ), а сума винагороди за додатково надані ліцензії на програмні продукти складає 1095223,68 грн. (без ПДВ).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, своєчасно передавши відповідачеві ліцензії за перший та другий періоди користування, а також додаткові ліцензії, які надавалися ліцензіату на підставі додаткових угод до договору.
Відповідно до умов договору оплата за другий період користування ліцензіями мала бути здійснена ліцензіатом до 27.02.2013 р. Однак в порушення взятих на себе зобов’язань, відповідач не сплатив повну суму, обумовлену ліцензійним договором, перерахувавши позивачеві лише 2229254,56 грн., у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість за другий період користування ліцензіями у розмірі 755915,79 грн.
Відповідач виниклу у нього заборгованість в повному обсязі не визнав, посилаючись на те, що позивач в односторонньому порядку змінив суму винагороди шляхом складання акту № 2 від 27.12.2013 р., у якому на відміну від договору вказав суму винагороди у розмірі 955915,79 грн., що на 21884,91 грн. більше, ніж передбачено договором. Відповідач вважав, що сам лише факт підписання даного акту не породжує обов’язку сплачувати позивачу винагороду у більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, оскільки акт не визначає вартості винагороди і його підписання не може вважатися погодженням нової ціни.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, дослідивши матеріали справи, спростувала вказане твердження відповідача та враховуючи, що останнім сума основного боргу фактично не була спростована жодним доказом, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 755915,79 грн. боргу за ліцензійним договором.
Крім того, у зв’язку з встановленням факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов’язання у сумі 87944,25 грн., 3% річних у сумі 17575,90 грн., також визнані правомірними за їх документальною та матеріальною обґрунтованістю, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства та обґрунтовані наданим позивачем розрахунком.
Постанова Харківського господарського суду від 15.04.2015 р. в касаційному порядку не переглядалася.
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
Встановивши факт виконання суб’єктом господарювання умов договору комерційної концесії своєчасно та у повному обсязі, суди задовольняли позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором.
У справі № 922/4329/14 за позовом ТОВ «АС Сервіс» до ТОВ «Кофетерра Плюс», третя особа - ФО Ніколенко О.В. про стягнення 175860,64 грн. заборгованості за договором комерційної концесії та за зустрічним позовом ТОВ «Кофетерра Плюс» до ТОВ «АС Сервіс» про визнання недійсним договору рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.2014 р. первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Кофетерра Плюс» на користь ТОВ «АС Сервіс» суму основного боргу у розмірі 150778,20 грн., 3% річних у розмірі 14468,65 грн. В решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 р. рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Судами встановлено, що 25.07.2011 р. між ТОВ «АС Сервіс» (правоволоділець) та ТОВ «Кофетерра Плюс» (користувач) був укладений договір комерційної концесії. Відповідно до умов договору правоволоділець зобов'язався надати користувачу за винагороду на строк дії договору невиключне право використовувати в господарській діяльності користувача зі спеціалізацією продажу кави в зернах та кавових напоїв, холодного та гарячого шоколаду, кондитерських виробів, цукерок та виробів з шоколаду ручної роботи, а також інших напоїв і блюд в межах повноцінного бару та кухні, комплекс прав, належних правоволодільцю, у тому числі право на використання комерційного позначення правоволодільця, торговельної марки, системи, стандартів, керівництв, комерційного досвіду та ділової репутації в обсязі та на умовах, визначених договором. Користувач, у свою чергу, зобов'язався у термін до 01.10.2011 р. сплатити правоволодільцю зазначену в договорі суму паушального внеску. Розмір паушального внеску сплачується користувачем у гривні та складає еквівалент 12500 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату здійснення користувачем оплати паушального внеску, за кожну кав'ярню. Паушальний внесок є і винагородою правоволодільця за надання користувачу невиключного права використовувати в своїй господарській діяльності системи виключних прав, що надаються за договором для функціонування однієї кав'ярні і є безповоротним незалежно від фактичного використання користувачем наданих йому невиключних прав, фактичного відкриття кав'ярні та/або її рентабельності (прибутковості).
На виконання умов договору концесії ТОВ «АС Сервіс» належним чином були виконані його зобов'язання, пов'язані з підготовкою до відкриття та відкриттям кав'ярні ТОВ «Кофетерра Плюс» «ШОКОЛАДКА», а також передана ТОВ «Кофетерра Плюс» вся інформація і документація, необхідна для підготовки до відкриття, відкриття та функціонування кав'ярні, що підтверджено Актом № 131011 від 13.10.2011 р. до договору, підписаним сторонами без зауважень.
Таким чином, суди дійшли до висновку, що ТОВ «АС Сервіс» виконало перед ТОВ «Кофетерра Плюс» свої зобов'язання за договором концесії своєчасно та у повному обсязі.
З урахуванням умов договору позивачем була нарахована ТОВ «Кофетерра Плюс» сума основного боргу станом на 30.09.2014 р. у розмірі 161352,20 грн. Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані відповідачу 3% річних у розмірі 14508,44 грн. у зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання. ТОВ «Кофетерра Плюс» було надано до суду платіжне доручення № 17 від 03.10.2011 р. про сплату 10574,00 грн. за договором концесії.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено виконання позивачем своїх зобов’язань за договором, проте відповідач не надав доказів повного виконання зобов’язання зі сплати позивачу паушального внеску, як передбачено умовами договору, заявлену до стягнення суму боргу не спростував належними доказами, а також керуючись ст.ст. 509, 526, 625, 628, 629, 1115, 1116 ЦК України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 150778,20 грн. та 3% річних у розмірі 14468,65 грн.
Що стосується заявлених зустрічних вимог про визнання недійсним договору комерційної концесії від 25.07.2011 р., укладеного між ТОВ «Кофетерра Плюс» та ТОВ «АС Сервіс», як такого, що укладений під впливом обману, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, відмовив в їх задоволенні з посиланням на відсутність доказів в обґрунтування факту введення в оману позивача за зустрічним позовом з боку відповідача за зустрічним позовом та наявності безпосереднього зв'язку такого обману з волевиявленням позивача за зустрічним позовом при укладенні договору концесії. Разом з цим, суд зазначив про сплив позовної давності по зустрічним позовним вимогам, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2015 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 р. залишено без змін.
Відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення заборгованості за договором про публічне виконання музичних творів встановлено судом при вирішенні спору у справі № 922/5417/14. Приватна організація «Українська ліга авторських та суміжних прав» звернулася до суду з позовом до ФОП Тімоніна А.М. про стягнення коштів в розмірі 32685,28 грн. ФОП Тімонін А.М., в свою чергу, звернувся із зустрічним позовом до Приватної організації «Українська ліга авторських та суміжних прав» про визнання недійсним договору про публічне виконання музичних творів. Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2015 р. в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір № КРБ - 52/17/11 від 01.07.2011 р., укладений між ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» та ФОП Тімоніним А.М. Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем жодного разу не надавалася позивачу інформація про перелік об'єктів авторського права та суміжних прав, які ним використовувалися. Зі свого боку позивач жодного разу не вимагав надання такої інформації. Тому суд дійшов висновку, що позивач фактично не мав можливості виконувати свої обов'язки перед авторами творів, і не прикладав до цього жодних зусиль. На підставі наведеного суд вважав, що позивач, укладаючи договір, не збирався виплачувати винагороду авторам творів.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 р. рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 р. скасовано в частині задоволення зустрічного позову та прийнято нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Судами встановлено, що 01.07.2011 р. між ПО «Українська ліга авторських та суміжних прав» та ФОП Тімоніним А.М. був укладений договір, відповідно до умов якого відповідач визнав, що він здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а позивач, у свою чергу, надає відповідачу невиключне право на таке виконання. Договір набрав чинності з моменту його підписання, тобто з 01.07.2011 р. і мав діяти до 01.07.2012 р. У подальшому строк дії договору було продовжено до 01.07.2015 р.
Загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договором складала 800,00 грн. За період з 01.07.2011 р. до 31.10.2014 р. відповідач повинен був здійснювати щомісячні платежі у розмірі 800,00 грн. за кожний місяць, натомість оплатив тільки 3200,00 грн., тобто за перші 4 місяці використання невиключних прав, тобто, згідно з розрахунками позивача на момент подання позовної заяви, заборгованість відповідача за договором складала 28000,00 грн., інфляційні втрати - 1535,71 грн., 3% з простроченої суми - 1203,15 грн., пеня 1946,42 грн., загальна сума заборгованості становила 32685,28 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, з посиланням ст.ст. 45, 47, 48, 49 Закону України «Про авторське право та суміжні права», зазначила, що надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об’єктів авторського права, які не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб’єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об’єктів авторського права, завчасне визначення періоду яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телеорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники заходів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).
Проте, ФОП Тімонін А.М. факт використання музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих в них виконань, що є об’єктом авторського права, заперечував, посилаючись на те, що кафе, яке функціонує у межах його підприємницької діяльності, носить специфічний характер, в якому використовуються музичні твори невідомих самодіяльних виконавців з країн Близького Сходу, що не входять до переліку осіб, які представляє позивач.
Умовами договору визначено, що користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а позивач, у свою чергу, надає відповідачу невиключне право на таке виконання. За надане невиключне право відповідач зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті) у розмірі, визначеному додатками до договору. Користувач зобов’язаний не пізніше 20-го числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» звіт про публічно виконані твори за формою, наведеною у додатку № 4 до даного договору, якщо інше не встановлено в додатках до цього договору. Користувач зобов’язаний надіслати ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» належним чином заповнений та підписаний акт про виплату роялі в 2-х примірниках за формою, наведеною у додатку 3, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав».
В силу ст. 629 ЦК України умови договору є обов’язковими для виконання. Однак, в матеріалах справи відсутні як докази надання відповідачем інформації про перелік об'єктів авторського права та суміжних прав, так і докази витребування її позивачем. На підставі аналізу документів, наданих сторонами, що стосуються укладання та виконання договору, суди зазначили, що відповідачем жодного разу не надавалася позивачу інформація про перелік об'єктів авторського права та суміжних права, які ним використовувалися. Зі свого боку позивач жодного разу не вимагав надання такої інформації, а також звіту про публічно виконані твори. У зв'язку із цим колегія суддів зазначила, що позивач фактично не виконував умови договору та не вимагав їх виконання від відповідача.
Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 32685,28 грн. за договором від 01.07.2011 р., оскільки позивачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами факту виконання умов укладеного договору, а також факту здійснення відповідачем публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічної демонстрації відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань.
Що стосується зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору від 01.07.2011 р., як такого, що укладений під впливом обману, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, посилаючись на наступне.
Підставою для визнання правочину недійсним ФОП Тімонін А.М. зазначав введення його в оману, посилаючись на те, що під час укладання договору ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» не надало документи, які б підтверджували його право на підписання договорів подібного виду. Крім того, ФОП Тімонін А.М. вважав, що під час укладання договору ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» ввело його в оману щодо своїх справжніх цілей, оскільки позивач не збирався виплачувати винагороду авторам творів, які використовує відповідач, а збирався привласнити ці гроші.
Проаналізувавши приписи ст. 230 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначила, що ФОП Тімонін А.М. факту умисного введення його відповідачем за зустрічним позовом в оману при укладенні спірного договору суду не довів. Саме лише посилання на відсутність документів, на які посилався ФОП Тімонін А.М., а також недобросовісне отримання винагороди, не може вважатися обставинами, які свідчать про умисне введення ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» в оману ФОП Тімоніна А.М. при укладенні спірного договору. Крім того, питання правомірності або неправомірності дій позивача зі збирання винагороди за використання об’єктів авторських творів перебуває поза межами даного судового розгляду та не впливають на висновки суду апеляційної інстанції щодо безпідставності заявлених зустрічних вимог.
Постанова Харківського господарського суду від 16.04.2015 р. в касаційному порядку не переглядалася.
Предметом розгляду справи № 913/3368/13 була вимогафізичної особи-підприємця про захист прав інтелектуальної власності. Встановивши порушення виключних майнових прав власника патенту, суд припинив вказане порушення.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2015 р. позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача, фізичну особу-підприємця: припинити порушення прав позивача, як власника патентів на промислові зразки, шляхом заборони реалізації на території України та територіях іноземних держав продукції, яка є схожою з продукцією, що зображена в патентах на промислові зразки; використовувати без дозволу позивача на території України та інших іноземних держав цеглу «Финский», «Финский тычковой», «Плитка цокольна», «Финский круглый», яка є схожою із запатентованою цеглою позивача за патентами на промислові зразки; знищити вказану виготовлену продукцію, що є схожою з промисловими зразками позивача за патентами настільки, що їх можна сплутати; припинити недобросовісну конкуренцію щодо виготовлення та застосування цегли, що є схожою із запатентованою цеглою позивача за патентами на території України та на територіях інших іноземних держав; вилучити з цивільного обороту товари, виготовлені або введені у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності із застосуванням запатентованої цегли позивача за патентами на промислові зразки з території України та з території інших іноземних держав. В решті позову відмовлено.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що позивачу належить право інтелектуальної власності на промислові зразки за патентами від 12.08.2013 р. та від 10.06.2013 р. Як зазначив позивач, в жовтні 2013 р. йому стало відомо, що відповідач випускає цеглу такої ж форми та розміру, що зображені у вказаних патентах на промислові зразки. Тобто, цегла відповідача під назвами «Финский», «Финский тычковой», «Финский 60», «Финский 60 тычковой», плитка «Цокольная» схожа з цеглою позивача, що зображена на патенті на промислові зразки від 12.08.2013 р., та цегла «скала 100», «скала 60», «скала 100 тычковая», «скала 60тычковая», плитка «облицовочная» схожа з цеглою позивача, що зображена на патенті від 10.06.2013 р., цегла «Финский круглый» схожа з цеглою позивача, що зображена на патенті від 10.06.2013 р. На думку позивача, цегла позивача та відповідача є ідентичною, тому споживачі і навіть самі продавці часто їх путають та купують цеглу виробництва відповідача, вважаючи, що цей товар є виробництвом позивача, якому належить ще ТМ «Фагот». Оскільки позивач випускає цеглу з різною назвою, різним призначенням, тобто видів цегли багато та вони випускаються одного виду, але різних кольорів, споживач, на думку позивача, може вважати, що спірний товар виробництва відповідача є ще одним різновидом цегли виробництва позивача - власника ТМ «Фагот».
Позивач зазначив, що йому належить виключне право використовувати промислові зразки «фактурна цегла облицювальна» за патентами України від 12.08.2013 р. та 10.06.2013 р., а також право дозволяти його використання іншим особам та перешкоджати неправомірному використанню промислового зразка, в тому числі забороняти такевикористання. Будь-яких дозволів на використання вказаних промислових зразків ним відповідачу не надавалося. У зв’язку з цим позивач вважав, що цегла яка виробляється позивачем та відповідачем є ідентичною, відповідачем при виготовленні даної цегли використані всі суттєві ознаки, що вказані у патентах від 12.08.2013 р. та від 10.06.2013 р.
Суд, дослідивши матеріали справи, виходячи з аналізу положень ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» та враховуючи приписи п.п. 3, 82 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», зазначив, що позивач є законним власником патентів на промислові зразки та має виключне право використовувати та дозволяти використовувати промисловий зразок. Оскільки відповідач без дозволу позивача, незаконно використовує промисловий зразок, що належить позивачу, відповідач порушує права інтелектуальної власності позивача.
Крім того, судом взято до уваги висновок судової експертизи ХНДІСЕ імені засл. проф. М.С. Бокаріуса № 1402 від 12.05.2014 р., відповідно до якого продукція відповідача, а саме, цегла під назвою «Финский», «Финский тычковой», «Плитка цокольна» має сукупність всіх суттєвих ознак промислових зразків № 1, № 3, № 4 за патентом України від 12.08.2013 р. Продукція відповідача, а саме, цегла під назвою «Финский круглый» має сукупність всіх суттєвих ознак промислових зразків № 1 за патентом України 10.06.2013 р.
За таких підстав, з посиланням на ст.ст. 420, 421 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», суд визнав відповідача таким, що порушив виключні майнові права позивача інтелектуальної власності на патенти в України від 12.08.2013 р. та 10.06.2013 р. та задовольнив позовні вимоги в частині припинення порушення прав позивача, як власника патентів на промислові зразки, заборонив відповідачеві використання без дозволу позивача на території України та інших іноземних держав продукцію, яка виготовлена з використанням патентів України від 12.08.2013 р. та від 10.06.2013 р.
В частині позову щодо вимог до відповідача відносно іншої продукції, а саме, цегли під назвою «Финский-60», «Финский 60 тычковой», «СКАЛА 100», «СКАЛА 60», «Финский 60 тычковой», «Плитка облицювальна» суд відмовив з огляду на те, що відповідно до висновків судової експертизи ХНДІСЕ імені засл. проф. М.С. Бокаріуса № 1402 від 12.05.2014 р. у вищевказаній продукції відсутня сукупність суттєвих ознак промислових зразків позивача.
Рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 р. в апеляційному та касаційному порядку не переглядалося.
Неправомірне використання торгового знаку суб’єктом господарювання, який не є його власником, порушує інтелектуальні права іншого суб’єкта господарювання, який є власником свідоцтва на зареєстрований знак. Розглядаючи вимоги про порушення прав інтелектуальної власності, суди враховують висновки експертизи.
Наприклад, у справі № 908/2633/14 за позовом ТОВ «Галс-2000» до ТОВ «Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс» про зобов’язання припинити неправомірне використання знака для товарів та послуг рішенням господарського суду Запорізької області від 24.02.2015 р. позовні вимоги задоволено. Заборонено ТОВ «Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс» використання словесного позначення «Добра риба» для маркування власної продукції (товарів 29 класу відповідно до Міжнародної класифікації товарів та послуг для реєстрування знаків - рибна продукція).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. рішення місцевого господарського суду від 24.02.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Заборонено ТОВ «Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс» використовувати словесне позначення «Добра риба» для товарів, наведених у Свідоцтві на знак для товарів і послуг №82261 від 10.09.2007 р., власником якого є ТОВ «Галс-2000», а саме, товарів 29 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг для реєстрування знаків – риба.
Судами встановлено, що відповідно до Свідоцтва на знак для товарів і послуг № 82261 від 10.09.2007 р. ТОВ «Галс-2000» є власником торгового знака, на якому з поєднанням голубого, синього, жовтого, світло-жовтого, темно-жовтого та білого кольорів скомбінований зображувальний елемент, центральне місце на якому займає словесне позначення «Добра риба». Знак для товарів і послуг вказаного свідоцтва зареєстрований для товарів 29 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг для реєстрування знаків - риба.
Позивач зазначав, що в ході проведеного моніторингу та аналізу ринку рибної продукції України йому стало відомо про виробництво та реалізацію ТОВ «Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс» рибної продукції з використанням позначення у вигляді напису «Добра риба», яке використовується на упаковках продукції підприємства відповідача, інформаційному веб-сайті, рекламній продукції тощо. Позивач вважав, що вказане словесне позначення «Добра риба» поєднується з жовтим, темно-жовтим та червоним кольорами і використовується відповідачем як торгова марка його підприємства для позначення його продукції, яка є спорідненою з продукцією позивача. Посилаючись на те, що власником вищевказаного торгового знаку, центральне місце в якому займає словесне позначення «Добра риба», з 2006 року є ТОВ «Галс-2000», позивач вважав, що вказане позначення відповідачем для маркування його продукції здійснюється неправомірно та порушує інтелектуальні права позивача як власника свідоцтва на вищезазначений зареєстрований знак, що призводить до введення споживачів в оману щодо особи, яка виробляє товар та підриває ділову репутацію позивача.
16.06.2014 р. позивач направив відповідачу лист-претензію у порядку ст.ст. 5, 6 ГПК України, яка була залишена відповідачем без відповіді. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом.
У зв’язку з тим, що за твердженням позивача ним були виявлені факти неправомірного використання відповідачем знаку для товарів та послуг «Добра риба» та відповідно до ст. 41 ГПК України ухвалою місцевого господарського суду від 18.09.2014 р. у справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності.
Предметом дослідження були фактичні дані, що належать до властивостей матеріальних та нематеріальних (інформаційних) об’єктів, а саме: дані відносно знака для товарів і послуг за свідоцтвом України № 82261; відносно позначень, нанесених на упаковку товару ТОВ «БАРК»; відносно схожості до ступеня змішування знака для товарів і послуг за свідоцтвом № 82261 та позначень, нанесених на упакування товару ТОВ «Базовий Азовський Рибопереробний Комплекс».
За результатами проведеної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності експертом надано висновок № 11094 від 30.01.2015 р., з якого вбачається, що позначення «Добра риба» у поєднанні з іншими елементами, нанесене на упаковку ТОВ «БАРК», є схожим із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № 82261, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, внаслідок чого ці позначення і знак можна сплутати. Позначення «Добра риба» у поєднанні з іншими елементами, нанесене на упаковку ТОВ «БАРК», є схожим із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № 82261, стосовно товарів, одних і тих самих з наведеними у свідоцтві, настільки, що може ввести в оману споживача щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або може бути сплутане споживачем зі знаком для товарів і послуг.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, виходячи з аналізу чинного законодавства, погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що нанесення відповідачем позначення «Добра риба», як і нанесення такого позначення товариством «Галс-2000» у поєднанні з комбінацією певних елементів є саме використанням знаку для товарів і послуг у розумінні Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Згідно з приписами вказаного Закону описовими є дані, що вказують, зокрема, на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг. Позначення «Добра риба» із застосуванням елемента «ТМ» за висновком експерта у даному випадку є домінуючим словесним елементом комбінованого позначення. Тобто, з правового аналізу приписів Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вбачається, що знак для товарів і послуг вважається використаним не лише у випадку використання тотожного позначення, але і у випадку використання позначення, схожого з торговельною маркою до ступеню змішування.
За приписами ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.
Колегія суддів апеляційного господарського суду визнала необґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що порушення права позивача на зареєстрований знак не відбулося, оскільки товар, який виробляється позивачем, та товар, який виробляється відповідачем, є різними, хоч обидва і відносяться до 29 класу МКПТ – риба, а правовій охороні підлягає використання зареєстрованого знаку лише на товари та послуги, наведені у відповідному свідоцтві, виходячи з наступного.
Як встановлено висновком експерта, знак для товарів за свідоцтвом № 82261 від 10.09.2007 та позначення, нанесені на упаковку товару ТОВ «БАРК», застосовуються для одних і тих самих товарів 29 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг. Враховуючи, що товари відносяться до одного роду і класу товарів, тобто є спорідненими, використання відповідачем на упаковці власної продукції такого позначення може ввести в оману споживача щодо особи, яка виробляє товари.
Також колегією суддів не прийняті до уваги доводи відповідача стосовно того, що словесне позначення «Добра риба», яке застосовує ТОВ «Галс-2000», є описовою при використанні товарів або послуг у зв’язку з ними, зокрема, вказують на вид та якість товарів і послуг та є підставою для відмови в наданні правової охорони в розумінні ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», оскільки згідно з Висновком № 47932 від 10.07.2007 р. Державного департаменту інтелектуальної власності Українського інституту промислової власності «Укрпатент» про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, заявлене ТОВ «Галс-2000» позначення «Добра риба», відповідає умовам надання правової охорони. Дані про те, що Свідоцтво України № 82261 від 10.09.2007 року оскаржено або визнано недійсним в матеріалах справи відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт, що позначення «Добра риба», які використане ТОВ «БАРК» шляхом нанесення на упакування власного товару, є тотожними або схожими настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за Свідоцтвом України № 82261 від 10.09.2007 р.
Разом з цим колегія суддів зазначила, що відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено законом, в тому числі: позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.
Згідно з наведеним у Свідоцтві на знак для товарів і послуг № 82261 переліком товарів, у виготовленні яких позивачем використовується позначення «Добра риба», а також враховуючи висновки судового експерта, беручи до уваги приписи ч. 5 ст. 16 Закону України, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про заборону відповідачу використовувати словесне позначення «Добра риба» для маркування власної рибної продукції, що входить до переліку товарів 29 класу згідно з Міжнародною класифікацією товарів та послуг для реєстрування знаків та безпідставно не конкретизував та не зазначив перелік товарів, на які відповідачу заборонено використовувати вищевказане словесне позначення, а саме, стосовно товарів наведених у Свідоцтві № 82261 від 10.09.2007 р. та товарів, що є спорідненими з наведеними у вказаному свідоцтві.
Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. в касаційному порядку не оскаржена.
Начальник відділу узагальнення
судової практики та
систематизації законодавства О.Д. Бережна
Узгоджено:
Секретар судової палати В.І. Потапенко
_03_03.png)
